фото

Мандри Україною. З Теребовлі трохи назад

З якого приводу "мандри" ча чому, раптом, "назад"? Мандри тому, що відпустка, яку я вже третій рік проводжу, подорожуючи Україною на своєму скутері. А "назад" - тому, що мене попрохали заїхати у село Холодець Хмельницької області, подивитися на стан пам’ятника розстріляним більшовиками воякам УНР. Тож, з Теребовлі, про яку писав був http://sotnyk.livejournal.com/468812.html мав повернути трохи назад. Вирішив не їхати знов по трасі Тернопіль - Хмельницький, а піти через Гримайлів та Скалат.
Гримайлів, пам’ятник Адаму Міцкевичу

Гримайлів, Курган "Борцям за волю України"
Також, гримайлів є батьківщиною Івана Пулюя - вченого-винахідника "х-променів", які ми зараз звемо "рентгенівськими". Істлорія Гримайлова з замками, польською шляхтою, палацами та синагогами - у минулому, залишились, лише, руїни. Шкодую, не подивився заздалегідь цікавий сайт про місто: http://www.castles.com.ua/hrymaj.html Рекомендую!
А, ось, Скалат мене просто очарував! Крім гарно відреставрованого замку та затишного центру, далося взнаки те, що приїхав я на Яблучний Спас. Власне, не тільки у Скалаті - усюди по дорозі, у найменьшому селі, мені зустрічалися святково вдягнуті люди з кошиками яблук та квітів, що прямували до чи з церкви. Загальна оамосфера свята та затишку просто не передається на світлинах, на жаль! Втім, дивиться:

м. Скалат

м. Скалат

м. Скалат

м. Скалат

м. Скалат

с. Полупанівка
Далі була Хмелиська з гарним костьолом св. Якуба
Та, за чим дуже шкодую, Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса у Старому Скалаті:
Шлях до Музею-садиби Леся Курбаса.
Але я мав попереду чимало кілометрів по місцевих дорогах непевної якості тож, хотів встигнути дістатися до с. Холодець та, бажано, встигнути доїхати до Бережан. 
фото

Мандри Україною. Чуднів - Любар - Старий Остропіль


Описувати дорогу Київ - Чоп (вона ж Житомирська траса) потреби немає: гарне шосе, яким можна комфортно їхати, щоб дістатися з пункту А до пункту Б. Перед Житомиром траса повертає праворуч, на Рівне,  а я проїхав через місто прямо та пішов на Хмельницький, через Чуднів - Любар - Старокостянтинів. Тут, вже, поїхав повільно, й не через стан доріг, котрий, доволі пристойний, навіть, для мого скутера, а для того, щоб роздивлятися навколо. Місця, які, можливо, більше не побачиш, бо вирішиш їхати іншими маршрутами. Це не є путівником чи краєзнавчою розвідкою - просто подорожні нотатки, деякі, можливо, цікаві місця я пропустив, у інших зупинявся та роздивлявся... Для мандрівників раджу книжку "4 подорожі Житомирщиною": http://www.grani-t.com.ua/books/2095 - дуже цікаво!
Чуднів з боку Житомира


Перша зупинка - Чуднів. Пам’ятник з САУ часів Другої світової "українизували", як й в багатьох інших місцях. Ну, а що? Боротьбу з німецькими загарбниками це не заперечує, а  у наш час такі саме САУ громлять інших зайд - російських. Он, на Меморіалі слави у Бережанах написано просто:
"... в жорстоких боях з фашистсько-більшовицькими загарбниками".

Чуднів, крамничка на автостанції

На автостанції Чуднова раджу завітати до крамнички, що на фото, помилуватися вишитими картинами та старовинними домашними речами, що їх зібрав власник, попити кави та можна їхати далі.

Межа Житомирської та Хмельницької областей. Як усюди в Україні, згадки про війну на Сході не полишають...

Старовинний Любар, село з гарною назвою Вишнопіль проїхав, майже, без зупинок, зате надовше зупинився у Старому Острополі.
Преображенська церква

По-перше, привернула увагу церква, завнішній вигляд якої викликав асоціації з євроремонтом у розумінні "нових українців": блискуче, яскраво, так би мовити, "багато". З розповіді місцевих з’ясував, що церква - Московського патріархату (чомусь, саме так я й подумав був!), але меценат - колишній мешканець з села, нині київський бізнесмен. Каюсь, не спитав призвища: цікаво, воякам АТО він теж допомогає? Власне, чому б ні?...
Пам’ятник Володарському

Друге, що зацікавило - занедбаний пам’ятник біля крамниці. Виявляється, Володарському, одному з більшовицьких діячів. На мої запитання, яке відношення Володарський має до Острополя, ті самі дядьки, що сиділи на лавочці біля крамниці, відповіли: "Та ніякого! Комуняка, давно пора троса накинути та повилити, усе нема кому!". Але усезнаючий Гугл відповів: таки цей діяч народився, саме, тут.


Став на р. Случ

р. Случ після греблі

гребля на р. Случ

Став на річці Случ, де залюбки купається місцева дітлашня.

Нова сільгосптехніка

Мабуть, найприємніше, що побачив у Старому Острополі, це нові сільськогосподарські машини, що їх зустрів на дорозі. Так приємно бачити таку техніку, що працює, замість розвалених корівників та ланів, які позаростали сорняками! Зауважу: усюди по дорозі мені траплялися, переважно, оброблені поля та усюди йшли сільгоспроботи. Далі буде.
мілітарі

Мандри Україною. Теребовля: обопільні стереотипи

При слові "Теребовля" мені, одразу, згадується Вольвач з його чудовим віршем "Жив би я в якихось Заліщиках, чи, може, десь в Теребóвлі...". Власне, саме ці рядки минулого року спонукали мене у цій Теребовля вперше побувати. А, цього року, знов мандруючи Тернопільщиною, вирішив ще раз заїхати, щоби без поспіху пофотографувати знаменитий автрійський залізнічний віадук, що на виїзді з Теребовлі, у селі Плебанівка.

За вечір та ранок чимало спілкувався із мешканцями селища: люди, побачивши незнайомця, який щось вишкукє, віталися, розпитували, звідки - усе це дуже доброзичливо та з цікавістю.  Й завжди питали: як це я не злякався їхати до "бандер", з самого Києва? Я, звісно, переконував, що у Києві у масі своїй дуже поважають захід України, обожнюють Львів...  Виявляється, стереотип про "киян, що бояться їхати на Західну Україну", досі існує. З подібним  стикнувся й з іншого боку: 2011, здається, року,  у потязі "Київ - Львів" їхав в одному купе з компанію молодих киян, що наважилися на екскурсію до Львова  А був я у камуфляжі з Тризубом на рукіаві ( у 2011 камуфляж ще не був у тренді). вранці один з киян, прощаючись, зізнався: "Знаєте, коли Ви зайшли у купе, ми усі злякалися: вирішили, що Ви з УПА!". З УПА, Карл! У 2011 році хлопець з Києва гадає, що УПА, досі, існує! Але це так, ліричний відступ, хоча й проо стереотипи.
Там же у Плебанівці мені розповіли історію: приїхав на гостини чоловік, який сам родом з Плебанівки, але вже довго мешкає на Росії, а саме, на Уралі. Так ось, він не наважився узяти із собою свою онуку-школярку, щоб показати її родичам та щоб сама подивилася на Україну. Каже: усі уральські родичи дибки піднялися: "Не відпустимо, там російськомовних дітей вбивають!" "Миколо!" - соромили його сусіди - ти, хиба, не сам звідсі родом, не жив тут половину життя, щоб вірити в усяку маячню!?"  "Та, знаєте... - виправдовувався він - телевізор там таке кожного дня каже, що й сам був непевний!".
 Коли вже темніло, хазяєва будинку, біля якого я поставив свого скутера, самі запропонували залишитися в них на ніч, щоб не їхати за декілька кілометрів у мотель. вранці навідріз відмовилися брати гроші за ночівлю, а тихенько залишені на столі купюри повернули зі словами: "Ви у дорозі, усяке може статися, Вам ці гроші не будуть зайвими." А, скільки доводилося чути про "європейськість" мешканців Західної України, в яких, мовляв, немає традиції запрошувати додому гостей: є на те каварні чи, у моєму випадку, мотелі. Знов, стереотипи... Вранці, господиня, годуючи мене сніданком, почала розповідати про дітей: такий дом великий, а два сини та донька не з ними. Я, звісно, очікував почути, що діти по Італіях та Польщах на заробітках. Виявляється, ні: сини одружилися та живуть на Тернопільшині, а донька вийшла заміж та мешкає у Чернигівській області. Мабуть, для мене це було наприємніше руйнування стереотипів!
мамай

Мандри Україною. Бережани: тенденції

Чи можна зрозуміти місто, погулявши по ньому півдня? Чим воно живе, що турбує мешканців? В усякому разі, блукаючи вуличками декілька годин, зауважуєш певні тенденції. Так, вже понад рік в Україні економічна скрута, бізнесова активність падає, війна висмоктує бюджет...

Але, мешканці Бережан та місцева влада якось дають собі раду: усюди щось ремонтується, підфарбовується, зустрічаєш то вантажівку з металопластиковими вікнами, то везуть нову арматуру для будівництва...

Друга бережанська тенденція - велика кількість квітів на балконах та біля будинків. Звісно, у інших містах, теж, полюбляють квіти та, як на мене, у Бережанах їх полюбляють, дещо, більше :).



Наступна тенденція - громадська активність. Минулого літа, вперше потрапивши до Бережан, одразу потрапив на брейнстормінг про розвіток міста, цього разу мені вручили цілий аркуш з переліком заходів до Дня міста, Дня національного прапора та Дня Незалежності. довелося затриматися у місті на п’ять днів :).Ще - зранку на плоші Ринок зустрів пішу прощу з Самбіра до Зарваниці: 530 людей йдуть пішки до найвідомішого духовного центру української греко-католицької церкви.



Ну,й наостанок: народ готується до економії газу.Це, замість скиглення про "високі ціни":



З.І. Відібрав по 2 фото, але міг за день зробити зо два десятки на кожну тему. Шануймося!
фото

Мандри Україною: Бердичів

DSC_9789
Монастир Кармелітів Босих у Бердичеві
Про минуле Бердичева можна багато знайти в інтернеті: про десять щорічних ярмарків, які конкурували з Лейпцигом, про 93 відсотки євреїв серед міського населення,  про шлюб Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською у костелі святої Варвари... Ну й, зрозуміло, війни Середніх віків та сучасні, вкупі із Другою Світовою, не оминули цей куточок у глибинці України. Тож, любителі історичних фактів - прошу до Гугла та Вікіпедії :) Тут, просто - трохи світлин, що зробив на протязі одного травневого дня перших моїх відвідин цього гарного містечка у Житомирській  області.
DSC_9792
Маріїнський костел монастиря кармелітів босих

DSC_9934
Костел Св. Варвари, у якому Оноре де Бальзак брав шлюб з Евеліною Ганською.Collapse )
Зауважу, що приїхав я недільним ранком, в усіх храмах - православних та католицьких, йшли Служби. Домовлятися про зйомки всередині було вже пізно тож, довелося задовольнитися вуличними кадрами.
DSC_9854
Взагалі, Бердичів справив враження міста спокійного, чистого та релігійного: крім, власне, богослужінь, Церкви ведуть різноманітну виховну та громадську роботу. А на території монастиря знайшли притулок художня та музична школи.
DSC_9892
А, що ж, саме місто? Старовинної архітектури залишилося небагато, та й ці будинки, як це повсякчас буває, спотворені сучасними "прикметами": металопластиковими вікнами та супутниковими  антенами, вже не кажучи про пошесть перетворювати балкони на "лоджії"... Повбивав би! ®
DSC_9912
Та, деінде, натрапляєш на перлини! Зверніть увагу на ліпнину над вікнами (а, також, на те, що вікна не заґратовані, як це ведеться у великих містах)
DSC_9826
Така ліпнина була на бердичівських будинках - експозиція музею історії Бердичева (до речі, музей розташований на території монастиря Кармелітів Босих)
DSC_9957
Як в усіх невеликих містах - велосипеди у пошані.
DSC_9924
Як київський вело-байкер, бо-білому заздрю такій вело-парковці!

DSC_9975
"Місток закоханих" на р. Гнилоп'ять, де до огорожі закохані пари чіпляють замки, на знак своєї любові назавжди...
DSC_9877
Шлюз на ставу р. Гнилоп'ять
DSC_9971
Річка у Бердичеві, хоч й зветься Гнилоп’ять, але доволі симпатична та чистенька, про що свідчить наявність рибалок по берегах.
DSC_9950
DSC_9987
Але, від сьогодення не сховаєшся й у Бердичеві: Меморіал Небесній Сотні на центральній площі та відомий, нині, усім українцям, № телефону 565...
DSC_9953
Старі пам’ятники у Бердичеві не чіпають: по-перше, частина історії міста, по-друге - є у цьому написі, як на мене, якась, щирість та наївна віра у краще життя, яке, здавалося, має ось-ось бути...
DSC_9982
вулиця Карла Лібнехта
DSC_9949
Центральна вулиця - Карла Лібнехта, на диво, широка. Можливо, саме тут, колись, проводили знамениті бердичівські ярмарки та безліч возів, коней та яток з крамом вимагало великих площ?
DSC_9860
Тут було розташоване єврейське ґетто, де гітлерівцями було знищено 30 000 євреїв Бердичева.
DSC_9995
Ось таким я побачив Бердичів... З Києва можна доїхати маршруткою з автостанції "Дачна" за 2 години та 46 гривень, щоправда, вертався іншим автобусом й за трохи вищу суму - 60 гривень. Але, є ще електричка, тож, як мовиться, "можливі варіанти"!
Цікавих подорожей!
лента

Пчёлы Майдана.

Originally posted by diana_ledi at Пчёлы Майдана.
- Мечтаю выбить наконец эти деньги для ребят. - сказала одна.
- И я. Но сейчас я мечтаю только об одном - хоть немного поспать - сказала вторая.
И мы все засмеялись. Потому что выспаться мечтали все.

Мы курили на ступеньках Украинского Дома, куда слетелись на сбор-несбор, совещание-несовещание - короче, на такую встречу, которая могла кое-что решить в одном затянувшемся деле помощи раненым ребятам.
А могла и не решить, это уже как повезёт.

И, стоя на ступеньках, курили мы достаточно нервно. По многим причинам нервно.
- Помогут ли нам эти люди?
- Помогут или нет, но пробовать надо.
- А вы видели, какие люди?
- Потрясающие люди. Теперь я понимаю, что Майдан должен стоять, пока на нём есть такие люди.
- А кто у нас занимается Имяреком? На него искать деньги?
- На Имярека можете не искать, я уже нашла. А вот на Игрека...
- А где мы берём путёвки для реабилитации?
- А хрен их знает, где их уже брать, придётся покупать за свой счёт.
- Да вы что, у меня куча народу, которым уже в больнице нечего делать, но и здоровыми их назовёшь условно.
- Ох, у меня ещё сегодня встреча.
- А мне в больницу.

И выспаться...
Выспаться мечтали все.

Пятнадцать минут нервного курения после встречи, нервного щебета под перекрёстным огнём взглядов камуфляжных парней на ступеньках Украинского дома - и я вас понимаю, парни. Поскольку народ в курибельном отряде собрался яркий и прелестный. Душевный народ, одним словом.
:)

И - по ступам. И полетели. Кто на встречи, кто в больницы, кто собирать данные для очередной группы на лечение за границей, кто довозить какие-то лекарства, кто готовить отчёты по использованным средствам...

Благословенны будьте, женщины Майдана.
Благословенна будь, волонтёрская сотня - сотня, заступившая на бессрочный пост с 18-го февраля.
Видевшая на приёмных пунктах вверенных им больниц столько крови и боли, сколько не приснится даже полевым медикам Майдана.
Мечтающая сейчас только об одном - чтобы долетел живым Р., чтобы полетели А. и К., чтобы прошла успешно операция у З., достать денег в уплату лечения Б....

... и выспаться.

Бедные, уставшие пчёлы Майдана.
Летать им ещё - не перелетать.
leo-sumno

Лариса Радченко: зима (кай)


герда нав’язлива наче поп-музика
лялька троянда ялинка січнева
рве свої хутра аж сиплються ґудзики
горда моя снігова королева

їй би очолити бій революцію
каріатид з кам’яними плечима
герда на місці замислено тупцяє
в нашім раю їй дверей не відчинять

в мене прозорі льодяники-пальчики
очі наповнені віскі із льодом
можу нічого для жінки не значити
бути лиш пристроєм для насолоди

в чашах опалових куряться ладани
паззли складає адепт інкрустацій
весни дзвінкими їдуть криголамами
трощать мої кришталеві палаци



капелюх

Лариса Радченко: ділити на гідазепам



- ділити на гідазепам -
що вона скаже – ділити на гідазепам
нігті й волосся суперники по відростанню
збити лускатий циліндр докурити останню
січень у роті і холодно навіть зубам

переклади на чужу посміхнися мені
переклади до кишені прирослі прикраси
пий свій ледь теплий глінтвейн на чортзнакогоштрасе
поміж доглянутих панків стара як вініл

дивна естетика чорних до несмаку брів
сукні в горошок і па дресированих мишок
через проколоті вуха фільтруючи тишу
ми загортаємось в хутра в своєму кублі

там де літак закладає останній віраж
в рейсі Берлін через Дортмунд (такого немає)
я тебе в’язаним светром люблю обіймаю
і вентилятор рубає повітря на фарш
мамай

Знову про "грузинський взвод"

Originally posted by diana_ledi at post
Вчера целый день ушёл на госпитализацию грузинов.
И далее не о них, а о Жовтневой злополучной больнице (Александровской)

... больница эта известна паршивым отношением к больным.
Именно из этой больницы, если я не ошибаюсь, были похищены Луценко и Вербицкий. Прямо на глазах у медперсонала.

О медперсонале.
Для примера.

Грузины были выписаны из больницы с температурой 38,2 и с плевритом. Отако-то.
И с напутствием от лечащего врача:
- Кто вас вообще сюда звал? Езжайте в свой Тбилиси и лечитесь.
Сейчас ищу этого лечащего врача, чтобы немножечко набить ей морду рассказать о медицинской этике.

Уговорить ребят вернуться в эту больницу стоило многого. И я их прекрасно понимаю.
Когда мы уже приехали на приёмный покой, я сама увидела хамство медперсонала по отношению к ребятам. Привычное хамство.
Для примера:
- А где эти грузины? Мне надо их забирать в отделение. Чуркистан!

Ну, тут я и взвилась.
- Что вы сказали? - тихо спросила я.
- Я ничего. Мне надо забирать больных, я сказала. - испуганно ответили мне.
- Вы что-то сказали про чуркистан или мне послышалось? - нависла я над вжавшейся в угол медициной Украины, блин!
Я не преувеличиваю, это было реально так. Мне хотелось убить эту тётку в белом халате, и кажется, это желание она прочла на моём лице.
- Вам послышалось, вам послышалось... - бормотала она.
- Так! Эти больные находятся на обеспечении и под защитой Майдана. И если нам ещё раз послышится что-то подобное, мы приведём Майдан лично к вам! Прямо сюда, в приёмный покой. И вызовем вас к Майдану, а вы уже Майдану будете объснять, что и кому послышалось.

... Этих, с позволения сказать, медиков, надо строить.
Им надо объяснять, прямо в их же присутствии, как им надлежит разговаривать с больными.
Возможно тогда из Жовтневой больницы не будут выписывать больных с дырой в черепе, с температурой и плевритом. Возможно тогда нашим раненым с черепномозговыми травмами будут делать МРТ сразу, как положено - а не через три недели после госпитализации.
У нас ещё хватает уродов. И если на уродах надет белый халат - это не уменьшает их морального уродства.

Но слова МАЙДАН они боятся. Значит, будем повторять это слово. Пока не дойдёт.

Потребности:
1. Ноутбук или планшет.
Модем.
Для грузинов. С мамой связаться по скайпу и читать новости, потому что если вдруг война, а мы не знаем! - так мне аргументировали. Считаю аргумент исчерпывающим и крайне уважительным.
Давайте найдём планшет или ноутбук. И модем. Гости Украины, уважить надо. А то и правда, если вдруг война, а они как узнают?
Опять же, мама...
:)
(кстати, стоят они на Майдане с ноября - именно эти двое)

2. Приходить в Жовтневую (Александровскую) больницу.
Проведывать наших.
Постоянно произносить слово МАЙДАН. Наши уроды в белых халатах боятся этого слова.
мамай

Репост для россиян.

Закликаю ЖЖ-френдів робити в себе репости російських сайтів, заблокованих у Росії, щоб російські френди могли читати статті з http://ej.ru/ , http://grani.ru/ та інших хаблокованих ресурсів! Сьогодні - матеріал з http://grani.ru/Politics/Russia/activism/m.226684.html :

статья МАРШ МИРА. Хроника

15.03.2014
РЕКЛАМА

74836
Фото: Грани.Ру

В центре Москвы в субботу прошел "Марш мира и свободы" - согласованное антивоенное шествие по бульварам. Это протест против российской агрессии на Украине, нагнетания ненависти, зачистки свободных СМИ.

По оценке наших корреспондентов, в акции приняли участие от 30 до 50 тысяч человек.

Шествие стартовало на Страстном бульваре, на проспекте Академика Сахарова состоялся митинг.

Одновременно от Трубной площади прошли маршем сторонники войны во главе с Сергеем Кургиняном. Они провели митинг на площади Революции.

Видео Дмитрия Зыкова: