мамай

Велосипед у місті: проїзд перехресть

У попередньому пості https://sotnyk.livejournal.com/472202.html я спробував дати декілька порад велобайкерам, які мають потребу/бажання  пересуватися по місту дорогами загального користування (простіше кажучи, їздити вулицями, разом з автівками), з чого почати, на що звертати увагу. Сподіваюсь, комусь це стане у пригоді, бо карантин через коронавірус буде ще довго й проблеми з громадським транспортом (у Києві, принаймні) найближчим часом не зникнуть, а пересуватися містом декому треба. Тож, продовжимо. 

1. Ви їдете прямо. 

За Правилами дорожнього руху (надалі, ПДР) «На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч, повинен дати дорогу велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку.» Усе зрозуміло. Але, у наш час перехрестя, нерідко, виглядають ось так:

Київ, просп. Романа Шухевича, перехрестя з бульв. Перова
Київ, просп. Романа Шухевича, перехрестя з бульв. Перова
Collapse )
мамай

Велосипед у місті: їдемо по дорозі

З огляду на карантин, який продовжиться, принаймні, два місяці, закриття метро та неможливість користуватися громадським транспортом, дехто розмірковує про використання велосипеда для поїздок містом. Маю на увазі тих, хто на велосипеді їздити, звичайно, вміє, але до того користувався ним, хиба, для прогулянок у вихідний день алеями парку чи поїздки до найближчого магазину.  Їздив хідником (франц. — тротуаром), або тихою вулицею у своєму спальному районі, аж тут постало питання діставатися до роботи за 10 км. та частину маршруту — по автомагістралі, інакше, ніяк! Вже чую хор опонентів: «На дорозі — небезпечно (лячно, стрьомно...)!» «Їзджу, виключно тротуаром, тут спокійно!» й  тому подібних. Друзі! Хто постійно їздить тротуаром й його це влаштовує — хай їздить й надалі, будь ласка! Але, цей допис — для тих, хто хоче їздити по дорогах (що, власне, зобов'язують ПДР), але вагається через брак досвіду. 

Я вже писав у блозі https://u-cycle.org.ua/news/velosyped-u-mehapolisi-skladnoschi-uyavni-ta-realni/?fbclid=IwAR3vQhTuuWhbqCOkQ8oZfOpLjPTxU52lvsM793AcjpMbq2lWNPzZNwsOLTw, що «...Жвавий автомобільний рух, взагалі, мало заважає велосипедисту, який все одно пересувається першою смугою біля краю дороги. Так, велика кількість автомобілів спочатку лякає велобайкерів-початківців, але це питання, скоріше, психологічне. Через певний час людина звикає до машин поруч, набуває досвіду та починає їздити більш впевнено та спокійно.»

З чого почати? Почніть із себе, точніше, зі свого велосипеда. Дзеркало заднього огляду позбавляє панічних думок «Ой, що це ззаду гуркоче?!» та дозволяє вирішити — об'їхати припарковану машину, чи варто почекати, бо ззаду наближається тролейбус? Гальма на ровері мають працювати чітко, без «заїдань» чи «проковзувань». Краще витратити час на візіт до веломеханіка, аніж потім — до травматолога. Гарні велорукавички. «Гарні» не у сенсі «красівше, ніж у Галі», а зручні та якісні — при випадкових падіннях рукам «дістається» упершу чергу. Шолом. Є багато суперечливих думок, щодо його корисності, але, вважаю, краще у шоломі, ніж без нього. Ну, й психологічний момент: велобайкер їде, не «їздун за хлібом у магазин» :).

Придивіться: досвідчені велобайкери, зазвичай, чітко (та завчасно!) інформують про свої дії жестами лівої руки: витягнута горизонтально — поворот ліворуч, об'їзд перешкоди, рука вгору — «стоп!». Поворот праворуч можна показати правою рукою горизонтально, або лівою — піднятою, зігнутою у лікті. Головне, щоб водій, що їде позаду вас, чітко бачив, куди ви збираєтеся рухатися. Тоді усе буде гаразд.

Виїжджайте самі, проїдьте пару кварталів, там, де немає проблемних місць на кшталт розв'язок із тонелями. Через деякий час ви зрозумієте, що їхати у першій смузі біля поребрика ніяких труднощів не складає.

Об'їзд транспорту, який стоїть

Тут нам дуже у пригоді стане дзеркало заднього огляду. Не впевнені у відстані до машини позаду? Не поспішайте, зупиніться, оцініть — чи варто робити обгін, чи перечекати? З часом навчитеся цінювати «на ходу», дивлячись у дзеркало.

Про тонкощі проїзду перехресть та розв'язок напишу завтра. Або, днями. :)


мамай

Дилетантские заметки о "выборах"

 

В это воскресное утро 18 марта, когда #катисабакі накормлены, первый кофе выпит, можно и поиграть в политолуха :). Мне на "выборах Путина на должность Путина" представляется, вполне реальным внезапный выход во второй (так!) тур г-на Грудинина с вполне сопоставимым с Путиным результатом. Чем же Грудинин может привлечь голоса избирателей? 

Во-первых, вопросы экономики: конечно, никто не будет изучать реалистичность его экономической программы, но есть реальность: Грудинин - успешный... нет, не нелюбимый многими "бизнесмен" или ненавидимый всеми "олигарх", а такой себе "успешный председатель колхоза", у которого работники живут-не-тужат, как "в старые добрые времена". А вот те, кому благоволит Путин, все эти Ротенберги, Усмановы, Алекперовы - у народа тёплых чувств не вызывают. А уж чиновники типа Якунина с его шубохранилищем - тем более. 

Collapse )
мамай

Велопрогулянка Чорнорудка - Городківка - Червоне - Бердичів


Вже звичний поїзд №847 Київ - Рівне, два ровери зручно "паркуються" у неробочому тамбурі, починається невелика велопрогулянка південним сходом Житомирської області.

О 10 ранку ми виходимо на ст. Чорнорудка (споруда вокзалу 19-го сторіччя), звідти 10 км. польовими дорогами до Городківки. Грунтові дороги у доброму для роверів стані, але, тільки у суху погоду тож, зважайте! Нам із погодою пощастило, цілий день світило сонце, +20. Між селами збереглися мощені дороги у пристойному стані, але шини на ровері краще мати шириною 2 дюйми й більше - на вужчих їзда буде, доволі, некомфортною :(



  У Городківці стоїть дуже красивий неоготичний костел Св. Клари. Він вартує того, щоб його подивитися, хоча й не є дуже старовинним. Ось що написав мені у коментарях на Фейсбуці "Sergiy Kovalenko : "У 1910 році на місці каплиці почалося будівництво костьолу, яке закінчилося в 1913 році[1]. Споруджували храм польські майстри та жителі Халаїмгородка і сусіднього села Жерделі під керівництвом будівничого Е. Яблонського і технолога А. Ходака. На кам'яному моноліті звелася будівля з каменю й цегли, дах її був покритий червоною черепицею, привезеною з польського заводу. Костьол відзначався акустикою інтер'єру і мелодією дзвонів. На дзвіниці була оригінальна конструкція з трьох дзвонів, найбільший з яких був вагою 150 кг. Вікна були засклені кольоровими вітражами, посеред святині під стелею висіла кришталева люстра. Прізвища фундаторів святині, будівничого, технолога і пробоща вирізані на камені, який вмурований у стіну."



З Городківки через Крилівку до Червоного (14 км), де розташований один з  палаців цукрозаводчиків Терещенків.
18318367_1747619858588306_1072539530_o.jpg
Перед напівзруйнованим будинком культури стоїть скульптура, нібито, з терещенківського палацу. Мабуть, так воно й є, бо у радянські часи скульптори не ліпили таких красунь, зазвичай, жінок-трудівниць у комбінезоні чи фартусі, зі снопом пшениці... :)



Місцеві, побачивши, що ми знимкуємо, попрохали "де-небудь написати", що влада не поспішає ремонтувати будинок культури, а дуже б хотілося, щоб молоді було де зібратися та із користю провести час. Що ж, цілком слушне бажання! Виконую їх прохання.
Від Червоного є різні варіанти дістатися Бердичіва: через Красівку - Закутинці - по дорозі Т0606 просто до бердичівського вокзалу - 24 км., або через Кукільню - Скаківку (30 км), при чому, місцеві казали, що та дорога погана. Можна було спробувати лісом навпростець у напрямку Дубівка - Нова Олександрівка - Великі Низгірці, але не ризикнули, з огляду на верогідність спізнитися на зворотній потяг з Бердичіва (№ 848 Рівне - Київ, з Бердичіва о 18-58). Якби не так були зв'язані часом та наявними квитками на  потяг, - як раз тут можна було влаштувати справжній вело-тріп, себто поїздку без карт та доріг, маючи тільки напрямок.
Зате отримали 3 години на оглядини Бердичіва, шкода, до цікавого краєзнавчого музею вже не встигли - зачинявся за 10 хвилин :(

Зате подивилися монастир Кармелітів Босих (на світлині - Маріїнський костьол монастиря), костьол Св. Варвари, у якому Оноре де Бальзак брав шлюб з Евеліною Ганською та, взагалі, центр Бердичіва, благо, усі головні пам'ятки міста розташовані вздовж вулиці Європейської, яка йде від залізничного вокзалу до монастиря Кармелітів Босих.

На згадку придбав дві буханки бердичівського хлібу "Гетьманський", який сподобався ще у минулий мій приїзд сюди.
О 22 годині - вже у Києві на вокзалі.

 
мамай

Перший великий вело-похід: трохи роздумів

Подорож велом (він же "ровер" ,він же "коник" :) має свої переваги, на відміну від усіх інших засобів пересування. Перша й головна, як на мене - баланс між швидкістю та тим, що я б назвав "наближенням до життя": скажімо, на скутері ти швидко їдеш по гарній дорозі (а, по негарній, уся увага прикута до дорожнього покриття та лавіруванню між ямами:( ) й споглядаєш те, що навколо, "у цілому". Якийсь цікавий колодязь через дорогу? Краєвид, що на мить з'явився на повороті? Ой, ні, вже проїхав! Розвертатися?... Поки думав, вже півкілометра від'їхав. З самої першої подорожі кажу собі: "Не поспішай! Ти не ставив за мету проїздити за день стільки-то кілометрів з такою-то, швидкістю!". Тим більше, коли маєш намет для ночівлі "у полі" й не потребуєш беззаперечно дістатися "пункту Б" з готелем до вечора. Кожен краєвид, кожен куточок нашої України по-своєму гарний та цікавий. Коли ще доведеться тут проїздити? Можливо, ти бачиш ці місця єдиний раз у житті! Тому - не поспішай. Мабуть, нема для таких поїздок засобу пересування, краще за ровера.  Знов-таки, усілякі лісові стежки, пісок, польові дороги чи, нвіть, велика калюжа - для ровера не є нездоланною перешкодою. У крайньому разі - перетягнув на собі.
Друга перевага пересування ровером, звісно ж, дивне відчуття свободи та незалежності, яке знайомо усім велобайкерам, коли їдеш, куди вирішив, не чекаючи автобуса, зупиняєшся, де схотів та на скільки схотів, сподіваючись, лише, на свої ноги та свого "коника".
Мабуть, багато з тих, хто не їздив ровером на довгі відстані, гадає, що це, дуже важко та втомлююче. Я цього теж побоювався (нагадаю, це мій перший у житті велопохід!), але усе виявилося зовсім не страшним. Нікуди не поспішаючи, нескладно долати в день по 60-80 кілометрів, можна більше а, можна, й меньше. Гарна фізична форма, звісно ,нікому не завадить, та,  достатньо регулярно їздити, хоча б,  пару разів на тиждень (краще, звісно, щодня), щоб подолати довгу вело-подорож.   
мамай

Перший великий вело-похід


Цього літа так склалися обставини, що їхати у відпустку велосипедом, було, ледь не єдиним варіантом (не зважаючи, звісно, потяги/автобуси). Великого скутера в мене навесні поцупили, :(, маленький 50-ти кубовий конструктивно не дозволяв розмістити мінімально потрібну кількість багажу. До того ж, їдея велоподорожі була в мене давно, більше того, саме, одиночної велоподорожі. Полишу для іншого разу усякі технічні деталі про шини, спальники та вело-аптечку, гальмівні колодки та кілометраж... Скажу одразу: подорож ровером - це чудово! Важко? Ні, як виявилося, не важко (зрозуміло, для того, хто їздить регулярно). Я відмовився від суто турістичного варіанту з щоденним біваком у наметі, ватрою, казанком каші "з димком" та довгим вечірним чаюванням біля багаття. Також, не хотів критично залежати від готелів-мотелів, які є далеко не усюди та не тоді, коли їх найбільше потребуєш. :) Був із собою маленький намет на випадок ночівлі "у полі" - він стався мені у пригоді, за цей намет величезне "Дякую!" моєму першому інструктору з туризму Михайлові Наместнику. Як й за те, що прищепив мені любов до подорожей (а почалося це у далекому 1975 році!).
Маршрут: потягом з Києва до Острога - Шумськ - Угорськ - Стіжок - Кременець - Почаїв - Залізці - Зборів - Козова - Бережани (там цілий тиждень) - Тернопіль - Хмельницький - Хмільник - Бердичів - потяг до Києва. Десь ночував в знайомих, десь - у готелях. Завтра обіцяю - враження та "думки з приводу". А поки - добраніч!
ровер

Планування цьогорічних мандрів

Передивився записис у ЖЖ. Здавалося б, зовсім нещодавно була подорож Тернопіллям на улюбленому скутері, та вже рік минув!... Весною вкрали з-під хати "Манюню" - "Ямаху Маджесті" тож, давня ідея поїхати, нарешті, у відпустку ровером з простого бажання перетворилась на єдино можливий варіант.
Минулого року у Бережанах, ще на своїй "Манюні".
Як завжди, постає питання: їхати маршрутом, де ще ніколи не бував, чи знов відвідати деякі улюблені місця? З одного боку, хочеться побачити нові краєвиди та цікаві місціни, ну от, наприклад, Сатанів та Кринцилів, про які прочитав у блозі Катерини Гладкої https://zentravelblog.wordpress.com/2016/05/16/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b0-%d0%bf%d1%80%d0%be-%d1%8f%d0%ba%d1%83-%d0%bd%d0%b5-%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%be%d1%80%d1%8f%d1%82%d1%8c-%d1%81%d0%b0%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%96%d0%b2-%d0%ba%d1%80/ З іншого - чому я маю відмовляти собі у задоволенні ще раз побачити ті ж самі Кременецькі гори, наприклад, чи знов побувати у Шумську та подивитися, як позначилися на його житті зміни у країні, що відбулися за останні роки. (про Шумськ я писав http://sotnyk.livejournal.com/326203.html ). До відпустки трохи більше місяця, вивчаю мапу та готую ровера до подорожі: міняю втулку заднього колеса, зірочки, ланцюг, гальмівні колодки, шини...