мамай

sotnyk


Лента за лентою...

Нотатки левозалежного киянина


Перший великий вело-похід: трохи роздумів
мамай
sotnyk
Подорож велом (він же "ровер" ,він же "коник" :) має свої переваги, на відміну від усіх інших засобів пересування. Перша й головна, як на мене - баланс між швидкістю та тим, що я б назвав "наближенням до життя": скажімо, на скутері ти швидко їдеш по гарній дорозі (а, по негарній, уся увага прикута до дорожнього покриття та лавіруванню між ямами:( ) й споглядаєш те, що навколо, "у цілому". Якийсь цікавий колодязь через дорогу? Краєвид, що на мить з'явився на повороті? Ой, ні, вже проїхав! Розвертатися?... Поки думав, вже півкілометра від'їхав. З самої першої подорожі кажу собі: "Не поспішай! Ти не ставив за мету проїздити за день стільки-то кілометрів з такою-то, швидкістю!". Тим більше, коли маєш намет для ночівлі "у полі" й не потребуєш беззаперечно дістатися "пункту Б" з готелем до вечора. Кожен краєвид, кожен куточок нашої України по-своєму гарний та цікавий. Коли ще доведеться тут проїздити? Можливо, ти бачиш ці місця єдиний раз у житті! Тому - не поспішай. Мабуть, нема для таких поїздок засобу пересування, краще за ровера.  Знов-таки, усілякі лісові стежки, пісок, польові дороги чи, нвіть, велика калюжа - для ровера не є нездоланною перешкодою. У крайньому разі - перетягнув на собі.
Друга перевага пересування ровером, звісно ж, дивне відчуття свободи та незалежності, яке знайомо усім велобайкерам, коли їдеш, куди вирішив, не чекаючи автобуса, зупиняєшся, де схотів та на скільки схотів, сподіваючись, лише, на свої ноги та свого "коника".
Мабуть, багато з тих, хто не їздив ровером на довгі відстані, гадає, що це, дуже важко та втомлююче. Я цього теж побоювався (нагадаю, це мій перший у житті велопохід!), але усе виявилося зовсім не страшним. Нікуди не поспішаючи, нескладно долати в день по 60-80 кілометрів, можна більше а, можна, й меньше. Гарна фізична форма, звісно ,нікому не завадить, та,  достатньо регулярно їздити, хоча б,  пару разів на тиждень (краще, звісно, щодня), щоб подолати довгу вело-подорож.   

Перший великий вело-похід
мамай
sotnyk

Цього літа так склалися обставини, що їхати у відпустку велосипедом, було, ледь не єдиним варіантом (не зважаючи, звісно, потяги/автобуси). Великого скутера в мене навесні поцупили, :(, маленький 50-ти кубовий конструктивно не дозволяв розмістити мінімально потрібну кількість багажу. До того ж, їдея велоподорожі була в мене давно, більше того, саме, одиночної велоподорожі. Полишу для іншого разу усякі технічні деталі про шини, спальники та вело-аптечку, гальмівні колодки та кілометраж... Скажу одразу: подорож ровером - це чудово! Важко? Ні, як виявилося, не важко (зрозуміло, для того, хто їздить регулярно). Я відмовився від суто турістичного варіанту з щоденним біваком у наметі, ватрою, казанком каші "з димком" та довгим вечірним чаюванням біля багаття. Також, не хотів критично залежати від готелів-мотелів, які є далеко не усюди та не тоді, коли їх найбільше потребуєш. :) Був із собою маленький намет на випадок ночівлі "у полі" - він стався мені у пригоді, за цей намет величезне "Дякую!" моєму першому інструктору з туризму Михайлові Наместнику. Як й за те, що прищепив мені любов до подорожей (а почалося це у далекому 1975 році!).
Маршрут: потягом з Києва до Острога - Шумськ - Угорськ - Стіжок - Кременець - Почаїв - Залізці - Зборів - Козова - Бережани (там цілий тиждень) - Тернопіль - Хмельницький - Хмільник - Бердичів - потяг до Києва. Десь ночував в знайомих, десь - у готелях. Завтра обіцяю - враження та "думки з приводу". А поки - добраніч!

Планування цьогорічних мандрів
ровер
sotnyk
Передивився записис у ЖЖ. Здавалося б, зовсім нещодавно була подорож Тернопіллям на улюбленому скутері, та вже рік минув!... Весною вкрали з-під хати "Манюню" - "Ямаху Маджесті" тож, давня ідея поїхати, нарешті, у відпустку ровером з простого бажання перетворилась на єдино можливий варіант.
Минулого року у Бережанах, ще на своїй "Манюні".
Як завжди, постає питання: їхати маршрутом, де ще ніколи не бував, чи знов відвідати деякі улюблені місця? З одного боку, хочеться побачити нові краєвиди та цікаві місціни, ну от, наприклад, Сатанів та Кринцилів, про які прочитав у блозі Катерини Гладкої https://zentravelblog.wordpress.com/2016/05/16/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b0-%d0%bf%d1%80%d0%be-%d1%8f%d0%ba%d1%83-%d0%bd%d0%b5-%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%be%d1%80%d1%8f%d1%82%d1%8c-%d1%81%d0%b0%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%96%d0%b2-%d0%ba%d1%80/ З іншого - чому я маю відмовляти собі у задоволенні ще раз побачити ті ж самі Кременецькі гори, наприклад, чи знов побувати у Шумську та подивитися, як позначилися на його житті зміни у країні, що відбулися за останні роки. (про Шумськ я писав http://sotnyk.livejournal.com/326203.html ). До відпустки трохи більше місяця, вивчаю мапу та готую ровера до подорожі: міняю втулку заднього колеса, зірочки, ланцюг, гальмівні колодки, шини... 

Мандри Україною: Острог - Ізяслав - Шепетівка
ровер
sotnyk
Ця невелика подорож, яку можна назвати велопрогулянкою, була задумана, щоб оцінити зручність під’їзду з Києва, стан доріг у цій місцевості та поведінку ровера з такими шинами, як зараз. Отож, поїхали!
Хто хоче подорожувати велом з Києва у район Острога, то у потязі 847 Київ - Рівне у неробочому тамбурі спокійно розташовуються декілька роверів. Сам потяг являє собою електричку дальнього сполучення, квитки з нумерацією місць, з Києва відходить о 7-48 (ранку, звісно :))
У самому Острозі залізниці немає, можна виходити на ст. Старий Кривин (до Острога 15 км.) або на ст. Острог (до міста 13,4 км.). Дорога нормальна для ровера, хиба в одному місці лишили ділянку кругляку (рос. "булижнік"). Назвати це покриття бруківкою язик не повертається та, на щастя, ділянка та - меньше кілометру, далі знов починається пристойний асфальт.
Про сам Острог (чи Остріг, як часто кажуть) можна прочитати багато й так само, є що подивитися: у місті декілька цікавих музеїв та багато історичних пам’яток.
Та цього разу часу в мене було небагато, добре, що вже мав відвідини Острога - тоді вже цілий день зодив по музеях та храмах. Трохи фото з тієї поїздки можна подивитися на https://picasaweb.google.com/105141405021484087590/ogafYB?noredirect=1#
З Острога виїхав у напрямку Шумська, але до самого Шумська їхати не планував, більше цікавив стан дорожнього покриття, та й вертатися довелося б тією ж дорогою, що нецікаво. Тому у Кам’янці я повернув на трасу Т2313, щоб доїхати до Ізяслава.



Побоювався поганого асфальту, що не рідкість на місцевих трасах та, на радість, зустрів дуже пристойне покриття! Рівненький асфальт, дуже мало машин, гарні ліси вздовж дороги. Ділянки "грунтівки" біля Кам’янки лякатися не варто: вона невелика та доволі рівна, без ям, проходиться легко. Далі піде гарний асфальт.


Також по дорозі зустрінуться декілька ставків, у яких можна покупатися

Ізяслав: гребля з міні-ГЕС (діюча), розвалини костьолу та двох замків, музею нема.

До Шепетівки лишиться 21 км. нормального асфальту. З Шепетівки йде така саме електричка до Києва, відходить о 14-17. Я вертався у суботу, то вагон був порожній весь час, їхало 3-4 людини. Не певний, що так буде й у неділю та, місця нумеровані тож, стояти не доведеться. вдалих вам подорожей!

Мандри Україною. З Теребовлі трохи назад
фото
sotnyk
З якого приводу "мандри" ча чому, раптом, "назад"? Мандри тому, що відпустка, яку я вже третій рік проводжу, подорожуючи Україною на своєму скутері. А "назад" - тому, що мене попрохали заїхати у село Холодець Хмельницької області, подивитися на стан пам’ятника розстріляним більшовиками воякам УНР. Тож, з Теребовлі, про яку писав був http://sotnyk.livejournal.com/468812.html мав повернути трохи назад. Вирішив не їхати знов по трасі Тернопіль - Хмельницький, а піти через Гримайлів та Скалат.
Гримайлів, пам’ятник Адаму Міцкевичу

Гримайлів, Курган "Борцям за волю України"
Також, гримайлів є батьківщиною Івана Пулюя - вченого-винахідника "х-променів", які ми зараз звемо "рентгенівськими". Істлорія Гримайлова з замками, польською шляхтою, палацами та синагогами - у минулому, залишились, лише, руїни. Шкодую, не подивився заздалегідь цікавий сайт про місто: http://www.castles.com.ua/hrymaj.html Рекомендую!
А, ось, Скалат мене просто очарував! Крім гарно відреставрованого замку та затишного центру, далося взнаки те, що приїхав я на Яблучний Спас. Власне, не тільки у Скалаті - усюди по дорозі, у найменьшому селі, мені зустрічалися святково вдягнуті люди з кошиками яблук та квітів, що прямували до чи з церкви. Загальна оамосфера свята та затишку просто не передається на світлинах, на жаль! Втім, дивиться:

м. Скалат

м. Скалат

м. Скалат

м. Скалат

м. Скалат

с. Полупанівка
Далі була Хмелиська з гарним костьолом св. Якуба
Та, за чим дуже шкодую, Меморіальний музей-садиба Леся Курбаса у Старому Скалаті:
Шлях до Музею-садиби Леся Курбаса.
Але я мав попереду чимало кілометрів по місцевих дорогах непевної якості тож, хотів встигнути дістатися до с. Холодець та, бажано, встигнути доїхати до Бережан. 

Мандри Україною. Чуднів - Любар - Старий Остропіль
фото
sotnyk


Описувати дорогу Київ - Чоп (вона ж Житомирська траса) потреби немає: гарне шосе, яким можна комфортно їхати, щоб дістатися з пункту А до пункту Б. Перед Житомиром траса повертає праворуч, на Рівне,  а я проїхав через місто прямо та пішов на Хмельницький, через Чуднів - Любар - Старокостянтинів. Тут, вже, поїхав повільно, й не через стан доріг, котрий, доволі пристойний, навіть, для мого скутера, а для того, щоб роздивлятися навколо. Місця, які, можливо, більше не побачиш, бо вирішиш їхати іншими маршрутами. Це не є путівником чи краєзнавчою розвідкою - просто подорожні нотатки, деякі, можливо, цікаві місця я пропустив, у інших зупинявся та роздивлявся... Для мандрівників раджу книжку "4 подорожі Житомирщиною": http://www.grani-t.com.ua/books/2095 - дуже цікаво!
Чуднів з боку Житомира


Перша зупинка - Чуднів. Пам’ятник з САУ часів Другої світової "українизували", як й в багатьох інших місцях. Ну, а що? Боротьбу з німецькими загарбниками це не заперечує, а  у наш час такі саме САУ громлять інших зайд - російських. Он, на Меморіалі слави у Бережанах написано просто:
"... в жорстоких боях з фашистсько-більшовицькими загарбниками".

Чуднів, крамничка на автостанції

На автостанції Чуднова раджу завітати до крамнички, що на фото, помилуватися вишитими картинами та старовинними домашними речами, що їх зібрав власник, попити кави та можна їхати далі.

Межа Житомирської та Хмельницької областей. Як усюди в Україні, згадки про війну на Сході не полишають...

Старовинний Любар, село з гарною назвою Вишнопіль проїхав, майже, без зупинок, зате надовше зупинився у Старому Острополі.
Преображенська церква

По-перше, привернула увагу церква, завнішній вигляд якої викликав асоціації з євроремонтом у розумінні "нових українців": блискуче, яскраво, так би мовити, "багато". З розповіді місцевих з’ясував, що церква - Московського патріархату (чомусь, саме так я й подумав був!), але меценат - колишній мешканець з села, нині київський бізнесмен. Каюсь, не спитав призвища: цікаво, воякам АТО він теж допомогає? Власне, чому б ні?...
Пам’ятник Володарському

Друге, що зацікавило - занедбаний пам’ятник біля крамниці. Виявляється, Володарському, одному з більшовицьких діячів. На мої запитання, яке відношення Володарський має до Острополя, ті самі дядьки, що сиділи на лавочці біля крамниці, відповіли: "Та ніякого! Комуняка, давно пора троса накинути та повилити, усе нема кому!". Але усезнаючий Гугл відповів: таки цей діяч народився, саме, тут.


Став на р. Случ

р. Случ після греблі

гребля на р. Случ

Став на річці Случ, де залюбки купається місцева дітлашня.

Нова сільгосптехніка

Мабуть, найприємніше, що побачив у Старому Острополі, це нові сільськогосподарські машини, що їх зустрів на дорозі. Так приємно бачити таку техніку, що працює, замість розвалених корівників та ланів, які позаростали сорняками! Зауважу: усюди по дорозі мені траплялися, переважно, оброблені поля та усюди йшли сільгоспроботи. Далі буде.

Мандри Україною. Теребовля: обопільні стереотипи
мілітарі
sotnyk
При слові "Теребовля" мені, одразу, згадується Вольвач з його чудовим віршем "Жив би я в якихось Заліщиках, чи, може, десь в Теребóвлі...". Власне, саме ці рядки минулого року спонукали мене у цій Теребовля вперше побувати. А, цього року, знов мандруючи Тернопільщиною, вирішив ще раз заїхати, щоби без поспіху пофотографувати знаменитий автрійський залізнічний віадук, що на виїзді з Теребовлі, у селі Плебанівка.

За вечір та ранок чимало спілкувався із мешканцями селища: люди, побачивши незнайомця, який щось вишкукє, віталися, розпитували, звідки - усе це дуже доброзичливо та з цікавістю.  Й завжди питали: як це я не злякався їхати до "бандер", з самого Києва? Я, звісно, переконував, що у Києві у масі своїй дуже поважають захід України, обожнюють Львів...  Виявляється, стереотип про "киян, що бояться їхати на Західну Україну", досі існує. З подібним  стикнувся й з іншого боку: 2011, здається, року,  у потязі "Київ - Львів" їхав в одному купе з компанію молодих киян, що наважилися на екскурсію до Львова  А був я у камуфляжі з Тризубом на рукіаві ( у 2011 камуфляж ще не був у тренді). вранці один з киян, прощаючись, зізнався: "Знаєте, коли Ви зайшли у купе, ми усі злякалися: вирішили, що Ви з УПА!". З УПА, Карл! У 2011 році хлопець з Києва гадає, що УПА, досі, існує! Але це так, ліричний відступ, хоча й проо стереотипи.
Там же у Плебанівці мені розповіли історію: приїхав на гостини чоловік, який сам родом з Плебанівки, але вже довго мешкає на Росії, а саме, на Уралі. Так ось, він не наважився узяти із собою свою онуку-школярку, щоб показати її родичам та щоб сама подивилася на Україну. Каже: усі уральські родичи дибки піднялися: "Не відпустимо, там російськомовних дітей вбивають!" "Миколо!" - соромили його сусіди - ти, хиба, не сам звідсі родом, не жив тут половину життя, щоб вірити в усяку маячню!?"  "Та, знаєте... - виправдовувався він - телевізор там таке кожного дня каже, що й сам був непевний!".
 Коли вже темніло, хазяєва будинку, біля якого я поставив свого скутера, самі запропонували залишитися в них на ніч, щоб не їхати за декілька кілометрів у мотель. вранці навідріз відмовилися брати гроші за ночівлю, а тихенько залишені на столі купюри повернули зі словами: "Ви у дорозі, усяке може статися, Вам ці гроші не будуть зайвими." А, скільки доводилося чути про "європейськість" мешканців Західної України, в яких, мовляв, немає традиції запрошувати додому гостей: є на те каварні чи, у моєму випадку, мотелі. Знов, стереотипи... Вранці, господиня, годуючи мене сніданком, почала розповідати про дітей: такий дом великий, а два сини та донька не з ними. Я, звісно, очікував почути, що діти по Італіях та Польщах на заробітках. Виявляється, ні: сини одружилися та живуть на Тернопільшині, а донька вийшла заміж та мешкає у Чернигівській області. Мабуть, для мене це було наприємніше руйнування стереотипів!

Мандри Україною. Бережани: тенденції
мамай
sotnyk
Чи можна зрозуміти місто, погулявши по ньому півдня? Чим воно живе, що турбує мешканців? В усякому разі, блукаючи вуличками декілька годин, зауважуєш певні тенденції. Так, вже понад рік в Україні економічна скрута, бізнесова активність падає, війна висмоктує бюджет...

Але, мешканці Бережан та місцева влада якось дають собі раду: усюди щось ремонтується, підфарбовується, зустрічаєш то вантажівку з металопластиковими вікнами, то везуть нову арматуру для будівництва...

Друга бережанська тенденція - велика кількість квітів на балконах та біля будинків. Звісно, у інших містах, теж, полюбляють квіти та, як на мене, у Бережанах їх полюбляють, дещо, більше :).



Наступна тенденція - громадська активність. Минулого літа, вперше потрапивши до Бережан, одразу потрапив на брейнстормінг про розвіток міста, цього разу мені вручили цілий аркуш з переліком заходів до Дня міста, Дня національного прапора та Дня Незалежності. довелося затриматися у місті на п’ять днів :).Ще - зранку на плоші Ринок зустрів пішу прощу з Самбіра до Зарваниці: 530 людей йдуть пішки до найвідомішого духовного центру української греко-католицької церкви.



Ну,й наостанок: народ готується до економії газу.Це, замість скиглення про "високі ціни":



З.І. Відібрав по 2 фото, але міг за день зробити зо два десятки на кожну тему. Шануймося!

Мандри Україною: Бердичів
фото
sotnyk
DSC_9789
Монастир Кармелітів Босих у Бердичеві
Про минуле Бердичева можна багато знайти в інтернеті: про десять щорічних ярмарків, які конкурували з Лейпцигом, про 93 відсотки євреїв серед міського населення,  про шлюб Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською у костелі святої Варвари... Ну й, зрозуміло, війни Середніх віків та сучасні, вкупі із Другою Світовою, не оминули цей куточок у глибинці України. Тож, любителі історичних фактів - прошу до Гугла та Вікіпедії :) Тут, просто - трохи світлин, що зробив на протязі одного травневого дня перших моїх відвідин цього гарного містечка у Житомирській  області.
DSC_9792

Пчёлы Майдана.
лента
sotnyk
Originally posted by diana_ledi at Пчёлы Майдана.
- Мечтаю выбить наконец эти деньги для ребят. - сказала одна.
- И я. Но сейчас я мечтаю только об одном - хоть немного поспать - сказала вторая.
И мы все засмеялись. Потому что выспаться мечтали все.

Мы курили на ступеньках Украинского Дома, куда слетелись на сбор-несбор, совещание-несовещание - короче, на такую встречу, которая могла кое-что решить в одном затянувшемся деле помощи раненым ребятам.
А могла и не решить, это уже как повезёт.

И, стоя на ступеньках, курили мы достаточно нервно. По многим причинам нервно.
- Помогут ли нам эти люди?
- Помогут или нет, но пробовать надо.
- А вы видели, какие люди?
- Потрясающие люди. Теперь я понимаю, что Майдан должен стоять, пока на нём есть такие люди.
- А кто у нас занимается Имяреком? На него искать деньги?
- На Имярека можете не искать, я уже нашла. А вот на Игрека...
- А где мы берём путёвки для реабилитации?
- А хрен их знает, где их уже брать, придётся покупать за свой счёт.
- Да вы что, у меня куча народу, которым уже в больнице нечего делать, но и здоровыми их назовёшь условно.
- Ох, у меня ещё сегодня встреча.
- А мне в больницу.

И выспаться...
Выспаться мечтали все.

Пятнадцать минут нервного курения после встречи, нервного щебета под перекрёстным огнём взглядов камуфляжных парней на ступеньках Украинского дома - и я вас понимаю, парни. Поскольку народ в курибельном отряде собрался яркий и прелестный. Душевный народ, одним словом.
:)

И - по ступам. И полетели. Кто на встречи, кто в больницы, кто собирать данные для очередной группы на лечение за границей, кто довозить какие-то лекарства, кто готовить отчёты по использованным средствам...

Благословенны будьте, женщины Майдана.
Благословенна будь, волонтёрская сотня - сотня, заступившая на бессрочный пост с 18-го февраля.
Видевшая на приёмных пунктах вверенных им больниц столько крови и боли, сколько не приснится даже полевым медикам Майдана.
Мечтающая сейчас только об одном - чтобы долетел живым Р., чтобы полетели А. и К., чтобы прошла успешно операция у З., достать денег в уплату лечения Б....

... и выспаться.

Бедные, уставшие пчёлы Майдана.
Летать им ещё - не перелетать.

?

Log in